Комунальний заклад "Харківський ліцей №34 Харківської міської ради"


запам'ятати

 



Міністерство oсвіти і науки, молоді та спорту України

Національна дитяча гаряча лінія
Управління кримінальної міліції у справах дітей
Департамент науки і освіти 

  
 

 
 
<a href=Офіційний сайт Департаменту освіти Харківської міської 

ради
Управління освіти адміністрації Червонозавоводського району Харківської міської ради
Міська Освітня мережа Система тестування знань

Study Planner - Путівник по освітньому простору Харкова

Історія школи



       Будівлю було зведено у 1932 році. Була мета відбудувати кабінети, інтернат, госпчастину. Школа належала залізничному ФЗУ. У 1933 році будівлю було передано автодорожному технікуму, але через рік його було закрито, будівлю було передано школі. З 1935 року школа починає свою роботу. З першого року існування в школі було відкрито всі 10 класів з декількома паралельними. Також школі належав фізичний кабінет технікуму, в якому працював чудовий педагог, фізик Федоренко Іван Тимофійович. Залізничну школу № 9 ( а зараз Харківську гімназію № 34 ) було відкрито перед початком навчального року в серпні 1935 року. Вона мала назву залізничної тому, що в школі навчалися діти залізничників. Символом нашої школи був залізничний ліхтарик, який до сьогодні зберігається в нашому музеї. Школа зростала в усіх відношеннях, вона зайняла перше місце на залізниці. Директором школи був Уралов Олександр Сергійович. У педагогічному колективі працювало більш ніж 60 кваліфікованих спеціалістів. У школі був великий хор, в якому брали участь як учителі, так і учні, співав у хорі й сам директор. Хор брав участь у концертах у клубі ст. Основа.

   У 1941 році школа зробила свій шостий випуск. Багато вчителів та учнів пішли на фронт, де проявили себе героями. Так Калабалін Костянтин - командир стрілецького батальйону - у перші дні війни був поранений у голову та ногу, потрапив у полон до німців. У 1944 році утік з полону в Словакії і опинився у партизанському загоні ім. Яна Жижки.  Павлов Петро Дмитрович закінчив 10 класів нашої школи у 1938 році. Став кадровим офіцером Армії. Закінчив Тбіліське артилерійське училище. Пройшов з боями від Волги до Австрії у чині гвардії майора, начальника штабу стрілкової дивізії. Петра було нагороджено орденами та  медалями. Трагічно загинув в м. Вена, де й похований на центральному цвинтарі. Гуртова Ганна закінчила нашу школу у 1940 році, вступила до Харківського авіаінституту. У 1943 році пішла добровольцем на фронт. Службу почала заступником командира взводу, пізніше була залучена до розвідувальної роботи і неодноразово направлялась у тил ворога для виконання спеціальних завдань. Під час виконання чергового завдання 31 березня 1944 року бойова група, в якій перебувала Гуртова, зазнала нападу з боку німецьких загарбників в селі Молодятин, що у Карпатах. У бою Гуртова та її командир були вбиті. Коновалов Володимир Іванович закінчив нашу школу у 1939 році. Під час німецької окупації він працював електромонтером у депо ст. Основа. У себе вдома Володя організував радіомайстерню, де ремонтував радіоприймачі. Фашисти не підозрювали, що їхня апаратура служила підпільникам надійним каналом одержання інформації. Пізніше Володя таємно вночі зняв зі збитого літака рацію, встановив зв‘язок з частинами  Армії і регулярно передавав цінні дані, зібрані підпільниками. Довго заплутував Володя сліди, але липневого ранку 1943 року, за місяць до визволення Харкова, гестапо заарештувало мужнього юнака. Потім – страшні катування. Та ворог нічого не дізнався від юного підпільника. В ШКІЛЬНОМУ музеї йому присвячена експозиція.

    У рокі війни наша школа підверглася бомбордуванню у районі 40-50 метрів від її південної сторони. Школу було пошкоджено. Протягом війни школа була військовим шпиталем, де врятували життя багатьом солдатам і офіцерам. У цьому шпиталі врятували життя Новолоцькому Анатолію Івановичу, який багато років потому, після демобілізації, повернувся в нашу школу і став працювати вчителем НВП, а на місці операційної, де йому врятували життя, зробив кабінет НВП, який працює і зараз. Це наша пам'ять, це подвиг, опалений війною, зрошений кров’ю. І він дивиться очима цих героїв на теперішніх дітей, ніби хоче закликати їх бути оберегами миру та злагоди в країні. Про це розповідають лектори Музею його відвідувачам.

   Наш музей - пам`ять і шана поколінь. Кожен учень гімназії знає її історію. У музеї є експозиції, які присвячені вчителям, що вже пішли з життя. Багато сил та праці було віддано ними нашій школі. Це в минулому директор нашої школи - Полиненко Надія Йосипівна, учитель математики – Гаплевський Юрій Павлович, учителька української мови та літератури – Кущ Ганна Григорівна та заступник директора з навчально-виховної роботи – Грищенко Тамара Володимирівна. Полиненко Н. І. працювала директором школи №34 з 1969 до 1978р. З 1978 до 1986р. – заступником директора з навчально-виховної роботи. Під її керівництвом був сформований працьовитий творчий педагогічний колектив. Великий внесок був зроблений нею в розвиток кабінетної системи школи. Гаплевський Ю. П. працював у середній школі №34 з 1979 до 1995р. Він досконало володів методикою викладання математики. Як класний керівник вдало організовував дитячий колектив, знаходив підхід до кожного учня. Кущ Г. Г. працювала в середній школі №34 з 1982 до квітня 1993р. учителем української мови та літератури. Ганна Григорівна працювала з батьками, з учнями, створювала дружний класний колектив . Грищенко Т. В. – заступник директора з навчально-виховної роботи. Понад 30 років віддала Тамара Володимирівна роботі в школі, виховала кілька поколінь справжніх учителів та гідних учнів. Пам'ять з нами, пам'ять живе в нас, ми не дамо їй зникнути, бо на нас дивляться наші пращури.
 
Приходять предки, добрі і нехитрі,
У бородах, простелених на вітрі,
Не руки – а погнуті чорні вітри,
Не очі – а прозористі орбіти.
І кайдани подзвонюють з плугами,
Зерно, і кров, і ночі із снігами.
--- Чи ти не став розщепленим, як атом,
Недовірком, схизматом чи прелатом,
Ярижкою нікчемним, псом на влові?
Дитино наша, ягодо з любові!..
Дарують ласку, повну болю й змоги,
Щоб у очах уздріть нові прологи.

А. Малишко.