Харківська гімназія №34 Харківської міської ради Харківської області


запам'ятати

 




Класна оцінка

Міністерство oсвіти і науки, молоді та спорту України
Педагогічна преса Національна дитяча гаряча лінія
Управління кримінальної міліції у справах дітей
Департамент науки і освіти 

  
 

 
 
<a href=Офіційний сайт Департаменту освіти Харківської міської 

ради
Управління освіти адміністрації Червонозавоводського району Харківської міської ради
Міська Освітня мережа Система тестування знань

Study Planner - Путівник по освітньому простору Харкова

Історія школи



       Будівлю було зведено у 1932 році. Була мета відбудувати кабінети, інтернат, госпчастину. Школа належала залізничному ФЗУ. У 1933 році будівлю було передано автодорожному технікуму, але через рік його було закрито, будівлю було передано школі. З 1935 року школа починає свою роботу. З першого року існування в школі було відкрито всі 10 класів з декількома паралельними. Також школі належав фізичний кабінет технікуму, в якому працював чудовий педагог, фізик Федоренко Іван Тимофійович.Залізничну школу № 9 ( а зараз Харківську гімназію № 34 ) було відкрито перед початком навчального року в серпні 1935 року. Вона мала назву залізничної тому, що в школі навчалися діти залізничників. Символом нашої школи був залізничний ліхтарик, який до сьогодні зберігається в нашому музеї. Школа зростала в усіх відношеннях, вона зайняла перше місце на залізниці. Директором школи був Уралов Олександр Сергійович. У педагогічному колективі працювало більш ніж 60 кваліфікованих спеціалістів. У школі був великий хор, в якому брали участь як учителі, так і учні, співав у хорі й сам директор. Хор брав участь у концертах у клубі ст. Основа.

   У 1941 році школа зробила свій шостий випуск. Багато вчителів та учнів пішли на фронт, де проявили себе героями. Так Калабалін Костянтин - командир стрілецького батальйону - у перші дні війни був поранений у голову та ногу, потрапив у полон до німців. У 1944 році утік з полону в Словакії і опинився у партизанському загоні ім. Яна Жижки. У школі зберігається грамота Всесвітньої підпільної комуністичної організації про нагородження Кості Калабаліна „Золотою Зіркою” за особливі заслуги перед чехословацьким народом. Павлов Петро Дмитрович закінчив 10 класів нашої школи у 1938 році. Став кадровим офіцером Червоної Армії. Закінчив Тбіліське артилерійське училище. Пройшов з боями від Волги до Австрії у чині гвардії майора, начальника штабу 11 пушечно-артилерійського полку 80 стрелкової дивізії 4 гвардійської армії. Петра нагороджено орденом Червоного Прапора, орденом Вітчизняної війни І та ІІ ступеня, медалями. Трагічно загинув в м. Вена, де й похований на центральному цвинтарі. Гуртова Ганна закінчила нашу школу у 1940 році, вступила до Харківського авіаінституту. У 1943 році пішла добровольцем на фронт. Службу почала заступником командира взводу з політичної частини, пізніше була залучена до розвідувальної роботи і неодноразово направлялась у тил ворога для виконання спеціальних завдань. Під час виконання чергового завдання 31 березня 1944 року бойова група, в якій перебувала Гуртова, зазнала нападу з боку німецьких загарбників в селі Молодятин, що у Карпатах. У бою Гуртова та її командир були вбиті. Коновалов Володимир Іванович закінчив нашу школу у 1939 році. Під час німецької акупації він працював електромонтером у депо ст. Основа. Був членом підпільного комсомольського оргбюро м. Харкова. У себе вдома Володя організував радіомайстерню, де ремонтував радіоприймачі. Фашисти не підозрювали, що їхня апаратура служила підпільникам надійним каналом одержання інформації з Москви. Пізніше Володя таємно вночі зняв зі збитого літака рацію, встановив зв‘язок з частинами Червоної Армії і регулярно передавав цінні дані, зібрані підпільниками. Довго заплутував Володя сліди, але липневого ранку 1943 року, за місяць до визволення Харкова, гестапо заарештувало мужнього юнака. Потім – страшні катування. Та ворог нічого не дізнався від юного підпільника. Зараз наша школа носить ім‘я цього славного героя, а в музеї йому присвячена експозиція.

    У рокі війни наша школа підверглася бомбордуванню у районі 40-50 метрів від її південної сторони. Школу було пошкоджено. Протягом війни школа була військовим шпиталем, де врятували життя багатьом солдатам і офіцерам. У цьому шпиталі врятували життя Новолоцькому Анатолію Івановичу, який багато років потому, після демобілізації, повернувся в нашу школу і став працювати вчителем НВП, а на місці операційної, де йому врятували життя, зробив кабінет НВП, який працює і зараз. Це наша пам''ять, це подвиг, опалений війною, зрошений кров’ю. І він дивиться очима цих героїв на теперішніх дітей, ніби хоче закликати їх бути оберегами миру та злагоди в країні. Про це розповідають лектори Музею його відвідувачам.

   Наш музей - пам`ять і шана поколінь. Кожен учень гімназії знає її історію. Експозиції оновлюються, постійно проводяться зустрічі з ветеранами війни, вечори пам’яті. Обов’язково запрошуються на свята і ветерани- учителі, які віддали стільки років школі, вихованню молодого покоління, подарувавши їм душу і серце.  У музеї є експозиції, які присвячені вчителям, що вже пішли з життя. Багато сил та праці було віддано ними нашій школі. Це в минулому директор нашої школи - Полиненко Надія Йосипівна, учитель математики – Гаплевський Юрій Павлович, учителька української мови та літератури – Кущ Ганна Григорівна та заступник директора з навчально-виховної роботи – Грищенко Тамара Володимирівна. Полиненко Н. І. працювала директором школи №34 з 1969 до 1978р. З 1978 до 1986р. – заступником директора з навчально-виховної роботи. Під її керівництвом був сформований працьовитий творчий педагогічний колектив. Великий внесок був зроблений нею в розвиток кабінетної системи школи. Гаплевський Ю. П. працював у середній школі №34 з1979 до 1995р. Він досконало володів методикою викладання математики. Як класний керівник вдало організовував дитячий колектив, знаходив підхід до кожного учня. Кущ Г. Г. працювала в середній школі №34 з 1982 до квітня 1993р. учителем української мови та літератури. Ганна Григорівна працювала з батьками, з учнями, створювала дружний класний колектив . Грищенко Т. В. – заступник директора з навчально-виховної роботи. Понад 30 років віддала Тамара Володимирівна роботі в школі, виховала кілька поколінь справжніх учителів та гідних учнів. Пам''ять з нами, пам''ять живе в нас, ми не дамо їй зникнути, бо на нас дивляться наші пращури.
 
Приходять предки, добрі і нехитрі,
У бородах, простелених на вітрі,
Не руки – а погнуті чорні вітри,
Не очі – а прозористі орбіти.
І кайдани подзвонюють з плугами,
Зерно, і кров, і ночі із снігами.
--- Чи ти не став розщепленим, як атом,
Недовірком, схизматом чи прелатом,
Ярижкою нікчемним, псом на влові?
Дитино наша, ягодо з любові!..
Дарують ласку, повну болю й змоги,
Щоб у очах уздріть нові прологи.

А. Малишко.


  З 1995 року у навчальному закладі функціонує психологічна служба, яка ефективно здійснює роботу над реалізацією проблеми " Створення умов для розвитку особистості учня, збереження здоров`я дитини і формування основ здорового способу життя."

  З 2002 року – навчально-виховний комплекс з гімназією. З 2004 року – Харківська гімназія № 34. Протягом останніх трьох років у районних предметних олімпіадах гімназія мала 62 переможці, в обласних-7переможців з базових дисциплін. 8 вчителів гімназії мають власні методичні друковані матеріали різних видавницьких рівнів.