Харківська гімназія №34 Харківської міської ради Харківської області


запам'ятати

 




Національний аерокосмічний університет ім. М.Є. Жуковського "ХАІ"

Міністерство освіти і науки України
Педагогічна преса Національна дитяча гаряча лінія
Управління кримінальної міліції у справах дітей
Департамент науки і освіти 

  
 

 
 
<a href=Офіційний сайт Департаменту освіти Харківської міської 

ради
Управління освіти адміністрації Червонозавоводського району Харківської міської ради
Міська Освітня мережа Система тестування знань

Study Planner - Путівник по освітньому простору Харкова

Творчi роботи читачiв

 

Творчi роботи читачiв

 

МАЛЬЦЕВА АЛЬБОМ ПОЕЗІЇ


 

Шевченко – художник

Хоче малювати,

Прагне він до знань,

Та за це багато

Зазнає страждань.

Нишком він малює

Статуї в саду,

Пише нишком вірші

Про людську біду.

А пани те чують

І ховають страх,

Бо нестримна сила

У його віршах.

Хоменко Валентин 

 

                    ***

Поет наш славний український,
Який писав про свій народ.
Він виріс у простій родині
І пас ягнята за селом .
І рекрутом служив він вправно,
Писав вірші, складав поеми,
славний наш Тарас

 

Фесенко Ліза

 

Великий Кобзар

Ти найвеличніший з поетів,
Твоє ім’я як кобзин дзвін,
І навіть в цю тяжку епоху
Ніколи не замовкне він.
Твій дух і зараз допоможе,
Коли тяжкий настане час.
Твоє ім’я промовить кожен,
Якщо біда настигне нас.

Гаєва Анастасія

***

Був колись поет великий,
Його знає увесь світ,
Вчать вірші у школі діти
Про природу і краї.
Про рідненьку батьківщину
Він писав з дитинства вже.
Він любив свою країну.
Пам’ятаємо тебе!

Звуть його Тарас Шевченко
Люди звуть ще Кобзарем.
У майбутньому, напевно,          
стане нашим букварем.

Мясніков Іван                   

 

Уривок з вірша «Портрет Тараса Шевченко»

 

До мене сьогодні Шевченко всміхнувся,

З картини, що там, на стіні.

«Читає пісні його залюбки ненька»,—

Розказував батько мені,

 

Як вівці він пас, ще малий був хлопчина,

А виріс-великий дав дар

Для всіх поколінь, для всієї Вкраїни,

Цю книгу, що зветься «Кобзар».

Як книгу святу берегли ми завзято,

З собою забрали у світ,

Як слово Тараса завжди зберігати ,

Великий усім заповіт.

 

Буду й я любити Вкраїну рідненьку,

То поможе й мені ще не раз

З картини ласкаво всміхнеться Шевченко,

Наш Батько, великий Тарас.

 

Забірник Володимир     

 

 

 


                                                                  Скарб України

Тяжка була його доля,
Майже не мав він волі.
Проти царів протестував
Та Вкраїну захищав.
Тому Шевченко відомий
Майже кожній дитині,
І матері славетній,
І нашій Вкраїні.
Мовою рідною він писав
Та вірші від закону ховав.
Рідний народ захищав
Та українську не забував.
Шевченкові шана
Й велика повага,                         
Й українська держава.           

                                                                 Худик Василиса 

 

 

Шляхів чимало сходжено

Шляхів чимало сходжено

Великим Кобзарем,

В житті багато створено

І віршів, і поем.

Відчув він і біль, і страждання народу,

Безправність у панській неволі.

Любив українську чудову природу,

Бажав нам щасливої долі.

Вероніка Швидкіна

                      

                    ***

Спочатку був він козачком,
А потім став поетом.
Відомий на весь світ Кобзар.
А потім написав вірші,
Що линули з його душі.
Усі ті труднощі великі
Не заважали йому жити.
Шануймо, діти, цю людину,
Багато дав він нам й країні.

Тереник Софія 
Бєлих Єлизавети 

 

            Розмова з Шевченком

Тарасе, ти мріяв про волю народу,
Про Божую милість для вільних селян.
І сам ти  колись був холодним, голодним,
Тоді, як служив ти жорстоким панам.
Ти мріяв про села, зелені, веселі,
Про матір щасливу у ріднім краю,
Про діток маленьких у білих оселях
Й життя на Вкраїні, як в Божім раю.
Тарасе, ми тільки-но вільними стали,
Настало складне, але нове життя.
Під гнітом важким ми колись знемагали,
Назад вже не буде, мабуть, вороття.
Ми віримо в те, що для нас на Вкраїну
Ще прийде прекрасний, омріяний час,
А ти, наш Тарасе, поете наш милий,
Ще довго і довго учитимеш нас.

Кузнєцова Юлія

 

Шевченкова казка (за мотивами «Наймички»)

 

 Мати рідненька,

 Милая ненька,

 Радості, горя вбачала,

 А злая недоля знов

 Щастя твоє відібрала!

 

 Дитину свою у полі лишила,

 Забравши ласку свою,

 Віддавши чужині, чужій людині

 В неволю дитя мале.

 

 І плачеш, ридаєш, себе проклинаєш

 За вроду свою, за красу,

 За чорнії брови, за очі зіркові,

 За довірливе серце своє.

 

 Щастя не знаєш,

 По світі блукаєш,

 Притулку не знайдеш ніде.

 Друга не маєш, що допоможе,

 В тяжкую хвилину добром!

 

 Душа твоя буде навіки самотня,

 Ніхто не згадає,

 Ніхто не заплаче,

 Як помиратимеш ти!

Автор вірша    Монченко Анна

 

 

 

 

***

Це було діло навесні
У Григоровій бідній сім`ї.
На світ з`явився син Тарас.
Він підростав, ягняток пас.
Аж ось тяжка утрата приплила,
Матуся його померла.
Але хлопчина не зламався,
Він у мистецтва світ подався.
Туди, де душу можна спасти
І в світі цьому не пропасти.

Жага прокинулась у ньому.
Він зрозумів: його життя - Малярство.
Той кожен клаптик папірця
Для нього був шматочком щастя.
Відображав він світ багатства,
Простим вугільним камінцем.
Але в них був той дух буття,
Що пломенів усе життя.
Йому боліло за Вкраїну,
За ту кріпацькую руїну,
За те тяжке, ганебнеє життя.
І болем переповнена душа
Знайшла підтримку у вірша.

Писав поет про Україну,
Про воскресіння із руїни,
Що рани кроїла по всій його душі.
Він розумів, що кинув виклик владі,
Та серце те хоробреє за неньку, за державу
Готове було зупинитися нараз,
Аби воно принесло Україні славу.
І ось прийшов указ про покарання
На десять років суворого військового заслання.

Там було тяжко: біль, хвороби.

Та не зламався він - і там писав…

Закінчились ті муки - повернення додому,

Але хотів Шевченко волі для народу,

І сталася вона, але не за його буття,

І не дожив всього два місяці борець свободи

До цього свята усього його життя…

Звертаюся до тебе, Кобзарю,

Від усього вкраїнського народу.

За твою жагу до покращення його життя

Низький тобі уклін! Спасибі за свободу!

Не підеш ти ніколи в небуття!

Дровозюк Віталій

 
     

***

Твої рядки напам’ять знаю.

Вони ясні, як твої очі.

Як засумую, пригадаю:

«Минають дні, минають ночі…»

Шануймо пам’ять! Кожен скаже:

Твої вірші близькі до болю.

Як сумніваюсь, доведеш ти:

«Ми не лукавили з тобою».

Ти – невмирущий! Ти – просвіта!

«Кобзар» повинен кожен мати.

Твої рядки – барвисті квіти:

«Садок вишневий коло хати…»

Мужність героїнь твоїх

Я завжди ношу з собою:

«Катерино, серце моє!

Лишенько з тобою».

Так сумно буває, буває так тяжко,

І серденько б’ється, плаче від болю.

Рядки проспівають, немов мала пташка:

«У всякого своя доля».

Відомий без меж!

Вірші твої вічні!

Ти з нами живеш

Уже двохсотріччя!

Орябинська Валентина

 

 

 

*  *  *

Тарас Шевченко запам’ятався в Україні не тільки як драматург чи поет, а ще й як та людина, яка допомогла українському народові вибратися з неволі. Протягом усього життя та навіть після смерті Кобзар надихав співвітчизників своєю поезією, змушував боротися за власну незалежність. Життя Тараса Шевченка було нелегким. З самого дитинства він ріс у бідній родині, був вимушений багато працювати, щоб не померти з голоду. Народившись кріпаком, Шевченко завжди боровся з неволею. Тарас Григорович мріяв про незалежність та свободу слова. Попри всі заборони, продовжував писати рідною українською мовою, і навіть тоді, коли його заарештували, він не зупинився. 

Ця людина завжди йшла до своєї мети й ніколи не зупинялась на половині шляху. Своєю поезією Кобзар згуртував великий український народ, змусивши його встати з колін та усвідомити себе великою нацією, яка є й зараз.

            Холіна Марія

 

Тарас Шевченко – волелюбний поет стражденної  України.

Геній українського народу, найталановитіший поет Тарас Григорович Шевченко й до сьогоднішнього дня надихає серце не тільки нашого народу, а кожного, хто колись поринав у його творіння. Він зробив дуже великий внесок у скарбницю не тільки української культури, а й світової. Це був перший український поет, який сягнув такого рівня. Його геніальна творчість і досі сіє зерна добра в наші серця,наче промінцем сонця він розвіює мудрість. Без імені Тараса Григоровича Шевченка неможливо уявити  української літератури, національної культури й нашої країни взагалі. Творчість великого Кобзаря невмируща. Життя поета можна вважати справжнім мистецьким подвигом, адже всі свої сили він віддав на порятунок українського народу й української  культури. Саме Шевченко відкрив перед своїми співвітчизниками шлях у щасливе майбутнє. Він наче вічний вогонь, який ніколи не згасне в наших серцях. А творчість великого Кобзаря – це недоторкана святиня, якою пишаються й дорожать усі наші співвітчизники. Ми, як вважав видатний поет, будемо завжди зігрівати у своїх думках той вогник безмежної любові до рідної Вітчизни, який своїми творами запалив найвидатніший український поет Тарас Григорович Шевченко

 

Алюшина Катерина

 

***

Він був сином мужика — і став

 володарем у царстві Духа.

Він був кріпаком — і став

велетнем у царстві людської культури.

І. Франко

Скільки пережити доводиться людині на своєму віку... І гарного, і лихого. Та іноді виходить так, що комусь легко, майже без зусиль вдається досягати бажаного. А комусь, хоч як не трудися, не обливайся потом, ледве вистачає на проживання. Кажуть, така доля. У кожного своя, і, здається, неможливо її змінити, якось вплинути на неї. Але може статися так, що людина виявляється сильніше власної долі. Якщо це справді Людина.

Чи міг би хто подумати, що 200 років тому дитина, хлопчик, що народився вже з клеймом «кріпак», у майбутньому стане символом української нації? Тарас Шевченко... Людина, чия доля виявлялася настільки ж величною, наскільки й трагічною. Людина, яка змогла здобути світову славу й визнання. Людина, яка народилася в Україні. Наш співвітчизник.

Багато горя довелося зазнати Шевченкові ще з дитинства. Він рано залишився сиротою, був  змушений  самостійно заробляти на хліб, пізнав рекрутства... Усе це згодом відобразиться в його творах.

У вірші «Думка» («Тяжко, важко в світі жити...») він пише ніби про себе, власну долю. Ліричний герой —козак-сирота — це, здається, образ самого поета. Шевченко говорить: «В того доля ходить полем- колоски збирає; а моя десь, ледащиця, за морем блукає...» Між рядків вірша читається гірка образа на несправедливість життя, коли «багатого губатого дівчина шанує», а над «сиротою сміється, кепкує». У творі козак зневірився у житті, пішов на  чужину шукати щастя і згинув там. Шевченко ж зумів витримати всі життєві негаразди і присвятив життя письменництву, залишивши по собі безцінний спадок.

Він безмежно, усім серцем любив Україну, писав про неї, про тяжку долю її народу, ніколи не втрачаючи віру у величне майбутнє своєї Батьківщини. Життєвий шлях письменника став знаковим для долі всього українського народу. Ми повинні пишатися тим, що такий геній, мислитель, пророк є уроженцем нашої країни. І, звісно, ми, його нащадки, мусимо пам’ятати заповіт любові до України, даний нам Кобзарем у своєму «Посланії»: «Подивіться на рай тихий, на свою країну, полюбіте щирим серцем велику руїну...»

Омельченко Д.

 

Генія слово житиме вічно в душах нащадків

Багата земля України геніальними людьми. Хоча, якщо замислитися, хто ж такі генії? Словник подає це поняття як найвищий ступінь обдарованості. До геніїв, безперечно, належить Т.Г. Шевченко. Його твори ніколи не будуть прочитані до кінця. Що більше пізнаєш справжнього Шевченка, то більше в його творах знаходиш незвіданого. Чари його слова вічні.

Тарас Шевченко – натхненник національних ідей, проповідник добра, волі, щастя і правди. Саме завдяки його слову, що лунало сильно і впевнено, наш народ усвідомив себе нацією. Де б не був, чим би не займався поет, але завжди перед його внутрішнім зором поставав і дорогий його серцю Дніпро, що «горами хвилю підійма», і затишний «садок вишневий коло хати», і зелені верби «над ярами, над ставами». До болю милий Шевченкові тихий український вечір, співи соловейка в темнім гаї, гнучка тополя й золоте пшеничне поле, яке розкинулось, наче море широке.

Як часто люди сьогодні в сірій тяжкій буденщині повсякденного життя відступають від високих ідеалів, черствіють, байдужіють, думають тільки про власний достаток.

 

Чи ж не подвижницьким було життя Шевченка, який найменше думав про себе?


Він завжди турбувався про народ, про долю України.

Сьогодні, на мою думку, нам дуже не вистачає саме такого бунтарського духу. Обдуманого, чистого, подвижницького. Який би повів народ не проти когось, а за світле майбутнє, за прогрес у розвитку економіки і моралі.

Нещодавно по радіо почула про майстриню, яка вишила перше видання Шевченкового «Кобзаря». Хоча в цій книжечці було лише вісім творів, але ж вишиті вони  хрестиком слова! Крім того, у вигляді ілюстрацій художниця вишила картини Шевченка. Чи не геніальність?! Дуже хотілося б побачити цей витвір мистецтва. Коли чуєш про таких людей, хочеться і самій зробити щось незвичайне, високе і не буденне. Щоб залишити слід на землі. Щоб на надгробному камені рисочка між датами народження і смерті наповнилася глибоким змістом, людською пам’яттю. Бо тільки тоді життя можна вважати життям, а не існуванням.

Я намагаюся жити гідно, і дороговказом для мене є Шевченкове Слово.

Гамалій Ольга

 

 

Вплив творчості Шевченка на розвиток української літератури, мистецтва, духовної культури

 

Щодо краси і сили поезії багато хто ставлять

Шевченка в рівень з Пушкіним і з Міцкевичем.

ми підемо далі: у Шевченка сяє та гола краса

поезії народної, якої у Пушкіна і Міцкевича

лише іскорки блищать. Натура Шевченка світліша, простіша і щиріша від натури Гоголя,

великого поета України…Шевченко - останній

кобзар і перший великий поет нової великої літератури.

Аполлон Григор’єв

 

Духовна й матеріальна культура народів створювалася протягом багатьох століть і тисячоліть. Важливою складовою частиною духовної культури є література. Серед її найвидатніших діячів почесне місце належить Т.Г.Шевченкові. Він є основоположником нової української літератури і її революційно-демократичного напряму, геніальним поетом, художником,
визначним мислителем. Своїм полум’яним словом письменник  закликав народи до боротьби за соціальне й національне визволення. Могутньо лунав його заклик: «Борітеся — поборете!»

Своєю славетною збіркою «Кобзар» він започаткував нову епоху не тільки в історії української літератури, а й у духовності. Думки Шевченка - поета, борця - революціонера завжди звернені до майбутнього, вони надихають нові покоління. Ця людина завжди служила правді й боролася за щасливе майбутнє свого народу. І зброєю у цій боротьбі поет зробив слово :

Возвеличу

Малих отих рабів німих!
Я на сторожі коло їх
Поставлю слово.

І дійсно, на той час процес становлення нової української літератури відбувався одночасно із процесом розвитку науки й культури. Література

збагатилась новими жанрами: ліро – епічна поема, політична поезія, оповідання й повість…
Він був основоположником критичного реалізму і в українському образотворчому мистецтві. Його чудові картини, рисунки, гравюри вчили інших правдиво і багатогранно відбивати тогочасну дійсність.
І у своїх безсмертних поезіях, і в живописних полотнах Шевченко пропагував світлі ідеали свободи, рівності, закликав народ до боротьби проти  всіх гнобителів, цим самим впливаючи  на розвиток і літератури, і мистецтва, і духовної культури.

 

Мірошниченко Аліна

 

І мертвим, і живим, і ненародженим: що скажу я?

Трилогія у листах

Мертвим. Генію, українцю, людині

Здрастуйте, Тарасе Григоровичу! Пишу Вам з тієї країни, у якій Ви все життя мріяли побувати, але у якій Вам так і не судилося жити. Можливо, зараз Ви бачите нашу вільну Україну з неба і милуєтесь, бо вам здається, що виконано всі ваші заповіти, але Ви не можете побачити її  зсередини, так, як бачу я, сімнадцятирічна дівчина, якій, як і вам, судилося тут народитися і полюбити цю землю всім серцем.

Ви казали: «В свої хаті своя правда, і сила, і воля…» Ми побудували хату, у якій живе багатомільйонна родина українців, але ми досі не можемо збагнути правди, досі не маємо сили, аби захищати себе, досі живемо невільниками власного страху, бездіяльності та дурості.

Ми не господарі у власній хаті, бо господарі – це ті, хто піклується про свою землю, ті, хто збагачує свій двір, тяжко працюють, щоб жити у достатку і передати своїм дітям квітучі сади та плодородні поля. Ми зараз руйнуємо власну державу своїми ж руками. Ми не бажаємо працювати на її благо і  чужі люди розграбувують  те останнє, що не встигли «захапати» і забрати із собою невдячні та негідні сини України. А ті, хто бачить отаку огидну зраду, не мають сили навіть визнати її, не те щоб зупинити. Ми мовчимо, бо чомусь страх у наших душах вище за бажання жити гідно. Усе зараз стало таким показовим, наче «потьомкінські села».

Зовні всі прагнуть показати, що в нашій хаті панує правда і воля, але насправді всім відомо, що наша країна більше схожа на мурашник, у якому всі метушаться і бояться того, що хтось «випадково» на нього наступить.

Скажіть мені, Тарасе Григоровичу, як ви 200 років тому знаходили в собі сили йти проти устрою, який сформувався протягом віків, а ми у ХХІ столітті не здатні побороти власні страхи. Такі вже пішли люди: нам не загрожує ні острог, ні рекрутство, а ми боїмося мислити, боїмося діяти, боїмося визнати себе українцями.

Іноді мені здається, що єдиним порятунком від забуття нації є занурення у творчість великих геніїв українського мистецтва. І до кого, як не до Вас, Тарасе Григоровичу, мені звертатися за порадою і натхненням? Не все втрачено, бо ми ще чуємо крізь віки голос Великого Кобзаря. Кому, як не Вам, застерегти наших Катрусь від долі покриток; кому, як не Вам, виховувати у парубоцьких душах  дух справжніх гайдамаків, захисників власної держави; кому, як не Вам, оспівувати наших матерів; кому, як не Вам, молитися там, на небі, за долю України?..

Тарасе Григоровичу, Ваша творчість була і залишається для українців невичерпним джерелом надії та сили. Я хочу, щоб це джерело не всихало ніколи, щоб нові й нові покоління припадали до нього, наче спраглі до криниці, і черпали звідти мудрість і натхнення, а Вас поминали незлим, тихим словом …

Живим. Моїм співвітчизникам

Я звертаюсь до тих, кого щодня бачу на вулицях, у метро, у школі, у магазинах і скрізь, де я буваю. Подивіться навколо себе! Що ви бачите? Людей, які не помічають і не хочуть помічати нічого, окрім своїх малих побутових проблем. Давайте запитаємо себе: чому ми перетворюємося на замкнутих у собі скнар? Чи не тому, що у наших душах живе страх перед можливістю ризикнути і змінити своє  життя раз і назавжди?

   Чому ми так боїмось змін?

        Подивіться на себе у дзеркало. На вас дивиться юна, вродлива особистість … з пустими очима! З очима, які повинні горіти полум’ям сміливості, рішучості, жаги до життя, а там – порожньо. Вісім із десяти моїх ровесників подібні до порожніх розмальованих склянок, бо вони нічим не зацікавлені, вони не мають мрії і, як наслідок, не мають мети. Ми такі крихкі і ламаємось, відступаємо при перших життєвих труднощах, бо ми не маємо чіткого уявлення, для чого  живемо, не знаємо, навіщо взагалі йти наперекір обставинам. Ми звикли до того, що наше життя вже відомо нам до останнього нашого дня: народитися, закінчити школу, інстититут, піти працювати (не обов’язково там, де хотілося б, головне, щоб вчасно отримувати заробітню платню), створити сім’ю (не обов’язково з коханою людиною, головне, щоб було весілля), народити дітей (не обов’язково прагнути їх виховувати, головне, щоб вони були). Нам здається, що ми приходимо у цей світ нізвідки аби, через шість – сім десятків років піти в нікуди.

Але ж це не так! Нам слід зупинитися і зрозуміти, що кожен з нас живе для чогось важливого, для чогось особливого. Сьогодні ми творими нашу історію. Ми – великі генії свого часу, ми – сучасні Кобзарі і Каменяри.

Я хочу, щоб кожен прислухався до свого серця і почув не просто рівномірне вистукування, а ритм наймилішої у світі мелодії, ритм життя. Поки вона лунає, ти ще живий і повинен іти вперед, діяти, зробити щось важливе, допоки у твоїх очах не догорить остання іскорка. Можливо, твоє серце вистукує пісню про самобутнього художника, а можливо – про льотчика, а можливо –  про простого хлопця з відмінним почуттям гумору. Почуй її ! Зрозумій, що твоє життя не запрограмована відеогра, воно – особливе. Твій шлях – не схожий ні на який інший, і ти сам в змозі обирати, куди повернути на роздоріжжі долі. Не бійтесь мріяти, не бійтесь ризикувати, адже тільки «сміливі завжди мають щастя»…

Ненародженим. Моєму майбутньому сину

Привіт, моє маленьке щастя, яке поки що живе лише у моїх думках. Я ще не знаю, коли і як ти з`явишся на світ, але я знаю, що коли це станеться, моє життя зміниться раз і назавжди. Зараз я сама ще трохи дитина, і я живу тільки для себе, але через деякий час я буду жити для іншої людини – для тебе, так само,як і мої батьки зараз живуть для мене, так, як і батьки моїх батьків жили для них…

Коли ти вперше побачиш світ, він здаватиметься тобі таким великим і незрозумілим, але я обіцяю тобі, що він буде прекрасним. Не тільки я, а й усі, хто зараз живе на планеті , зроблять усе можливе для того, аби ти, моє маленьке щастя, і ще мільйони дітей побачили, який він усе-таки чудовий, наш безмежний світ. І щоб там не говорили про екологічні катастрофи, глобальні потепління і  таке інше, я впевнена, мій сину, що у тих, хто зараз живе на Землі, вистачить розуму зберегти її для тебе такою, якою вона є.

Я впевнена, що ти народишся в одному з найкращих куточків світу – в Україні. І це не красива фраза, яка сповнена пафосного патріотизму. Я справді сподіваюся, що моїми власними стараннями і стараннями моїх співвітчизників наша держава стане справжньою країною мрій. А якщо не стане, то хоча б суттєво наблизиться до цього.

Моє маленьке щастя, яке поки що живе у моїх думках. Зараз я хочу сказати тобі те, чого ніколи не зможу сказати, коли ти вже з`явишся на світ, бо батьки не говорять дітям такі речі, сподіваючись, що вони самі це зрозуміють. Але я дуже і дуже боюсь, що ти так і не зрозумієш, тому мушу це сказати. Ти повинен бути вдячним тим, хто живе і жив до твого народження, бо все, що вони створили, винайшли й відкрили, було для тебе. Для того, щоб твоє життя було набагато легшим і щасливішим за їх власне. Ти повинен знати і пам’ятати свою історію, бо ти сам будеш її частиною, її продовженням, щасливим продовженням.

З любов’ю. Твоя майбутня мама.

Мальцева Марія