Дорослі й, зокрема діти, які перебувають у гострому стресовому стані, потребують зовнішньої підтримки. Гострота стресової реакції залежить від: ступеня залученості — дитина стежила за воєнними подіями по телевізору чи перебувала в їхньому епіцентрі — постраждала сама або її рідні, знайомі; індивідуальних особливостей — вразливість, вміння опанувати себе; попереднього травмівного досвіду — дитина була жертвою або свідком стресогенної події, втратила близьких тощо.

   Дорослий, який надає дитині первинну психологічну допомогу (ППД), повинен спиратися на три оперативні принципи — дивитися, слухати, спрямовувати. Крім цього, він має керуватися правилами: невідкладності —         - надавати допомогу якнайшвидше: що більше часу мине після травмування, то ймовірніше, що у дитини виникне посттравматичний стресовий розлад (ПТСР);

 - наближеності до місця подій — надавати допомогу безпосередньо на місці або у звичній обстановці й соціальному оточенні — у будинку, лікарні чи сховищі, тобто там, де сім’я та дитина перебуває одразу після події;

 - очікування, що нормальний стан відновиться, — підтримувати впевненість потерпілих у тому, що все нормалізується;

 - єдності психологічного впливу — надавати допомогу має одна й та сама людина відповідно до уніфікованої процедури психологічної допомоги;

 - простоти психологічного впливу — відвести дитину від джерела травми, дати їй змогу вмитися, поїсти й відпочити у безпечному місці, а за бажанням — виговоритися.

   Для того щоб поліпшити психічний стан людини, дайте їй змогу: висловитися за потреби, а потім намагайтеся повернути її до раціональності. Ставте прості короткі запитання та схвалюйте її дії, наприклад так: «Як ви дісталися до сховища?» … відповідь… «Ви дуже уважна й рішуча людина!»; подбати про себе. У жодному разі не давайте людині змоги грати роль «жертви», тобто використовувати екстремальну ситуацію, щоб отримати вигоду — «Я не можу нічого робити, адже я пережив (-ла) такі страшні події». Наприклад, не пропонуйте їй пляшку з водою, аби вона могла попити, натомість скажіть: «Вода стоїть біля дверей, підіть і візьміть собі воду»; поспілкуватися з іншими потерпілими. Приміром, учасники стресогенної ситуації можуть обмінятися номерами телефонів чи домовитися про зустріч; подивитися на ситуацію інакше. Покажіть, що навіть зі стресогенної ситуації можна винести щось корисне. Нехай людина поміркує, якого досвіду набула й чого навчилася, чому змогла запобігти завдяки своїм зваженим діям та рішенням.

  Запевніть дитину в тому, що ставитеся до її переживань серйозно та знайомі з дітьми, які зазнали таких самих випробувань: «Я знаю одного сміливого хлопчика, який пережив таку саму ситуацію». Створюйте атмосферу безпеки — обіймайте дитину якомога частіше, розмовляйте та грайте з нею. Переглядайте разом із дитиною «позитивні» фотографії чи зображення — так зможете звернутися до приємних образів із минулого, послабити неприємні спогади. Спрямовуйте розмову про воєнні події в інший напрям — переходьте від опису деталей до опису почуттів: спонукайте дитину описувати не деталі події, а її почуття. Допомагайте вибудувати життєву перспективу — визначити конкретні цілі та окреслити конкретні терміни. Повторюйте, що відчувати безпорадність, страх, гнів — нормально. Підвищуйте самооцінку дитини — частіше хваліть її за хороші вчинки. Грайте в ігри з піском, водою чи глиною — взаємодія з такими матеріалами дасть дитині змогу виразити переживання за допомогою образів. Не дозволяйте потурати вами — не виконуйте будь-які бажання дитини з жалю до неї. Як допомогти дитині, що опинилася в епіцентрі воєнних подій. Подбайте про те, щоб дитина була поруч із близькими. Простежте, щоб дитину не розлучали з батьками чи іншими близькими дорослими. Не залишайте дитину без нагляду. Якщо поруч з дитиною немає дорослих, передайте її до служби захисту дітей або постарайтеся знайти близьких дитини чи зв’язатися з іншою родиною, яка може про неї подбати. Убезпечте дитину від жахіть За можливості зробіть так, щоб дитина не бачила трагічних сцен, наприклад, тяжких поранень або катастрофічних руйнувань; не чула страшних розповідей про те, що сталося. Також убезпечте дитину від журналістів і розпитувань сторонніх людей, які не є членами рятувальної групи та екстреної медичної допомоги. Покажіть дитині, що вона не сама Зберігайте спокій, говоріть м’яко, будьте привітні. Вислухайте думки дитини про те, що відбувається. Під час розмови намагайтеся перебувати на одному рівні з дитиною й підтримувати зоровий контакт, використовуйте прості, зрозумілі слова та пояснення. Відрекомендуйтеся — назвіть своє ім’я та скажіть, що прийшли допомогти. Дізнайтеся, як звуть дитину, звідки вона та інші подробиці, які допоможуть знайти її близьких. Якщо поруч із дитиною перебувають батьки чи опікуни, допоможіть подбати про неї. Якщо перебуваєте з дитиною певний час, постарайтеся залучити її до гри або розмови.

    ІНФОРМАЦІЙНІ МАТЕРІАЛИ ДЛЯ БАТЬКІВ

• Пам’ятка для батьків щодо створення сприятливої сімейної атмосфери

• Коли ваша дитина перебуває у стані відчаю

• Поради батькам дітей з особливими потребами

• Поради батькам першокласника

• Поради батькам, які прагнуть розвивати здібності своїх дітей

• Поради батькам п’ятикласників

• Про батьківський авторитет

• Умови успішного виховання дітей у родині

• Як підтримати свою дитину під час зовнішнього незалежного оцінювання

   ІНФОРМАЦІЙНІ МАТЕРІАЛИ ДЛЯ УЧНІВ

• Як готувати домашні завдання

• Як розвинути пам’ять

• Як уникнути Інтернет-залежності підлітків

• Як не помилитися у виборі професії

• Поради щодо подолання стресу

• Що таке конфлікт і як з нього вийти

• Якщо тебе ображають в школі

  ІНФОРМАЦІЙНІ МАТЕРІАЛИ ДЛЯ ПЕДАГОГІВ

• Психологічні поради педагогу щодо збереження психологічного здоров’я

• Найефективніші способи досягнення душевної гармонії і рівноваги

• Психологічні умови створення ситуації успіху на уроці

• Поради вчителю для покращення психологічного клімату в класі

• Рекомендації учителю в роботі з дітьми різних типів темпераменту

• Як працювати з тривожними дітьми

• Рекомендації класному керівнику щодо роботи з учнями 5-х класів    

«ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД СТРЕСУ»

Станьте прямо й максимально розслабте тіло. Дихайте через ніс якнай-глибше. Не потрібно працювати, як насос, подих повинний бути хаотичним і досить швидким. Концентруйтеся тільки на диханні. Тіло при цьому може почати рухатися, не заважайте йому. Рухи можуть бути будь-якими. Не бійтеся. Завдання цього етапу — стати «божевільним». Ви можете робити що завгодно — кричати, стрибати, трястися, танцювати, сміятися, плакати. Не контролюйте себе! Навпаки, намагайтеся реалізувати те, що вам хочеться зробити. Робіть все якомога енергійніше, намагайтеся перетвори-тися в суцільний згусток енергії.Станьте прямо й підніміть руки вгору. Починайте вигукувати «ха», на-магаючись звільнитися від негативних емоцій, викинути все, що вам заважає, вичерпати себе. Робіть це якомога енергійніше. Різко pупиніться . Замріть у тому положенні, в якому виявилися. Зберігайте нерухомість. Прислухайтеся до того, що відбувається всередині вас. Не намагайтеся виявити в собі щось незвичайне, а просто станьте стороннім спостерігачем. Починайте легко танцювати, кружляти, наспівувати. Відчуйте благодать і звільнення.

ПАМ‘ЯТКА БАТЬКАМ ПЕРШОКЛАСНИКА:

•  Підтримуйте в дитині її бажання стати школярем. Ваше серйозне ставлення до шкільних проблем , досягнень , а можливо й ускладнень допоможуть першокласникові  підтвердити значущість його нового становища та діяльності.
• Обговоріть з дитиною ті правила і норми , з якими вона зустрілася у школі.   Обґрунтуйте їх необхідність.
• Дитина має право на помилку . Коли людина навчається , в неї може щось не виходити, це правомірно.
• Складіть разом з дитиною режим дня, стежте за його виконанням .
• Не пропускайте труднощі , які виникають на початку навчання. Якщо , наприклад, у дитини логопедичні проблеми, починайте їх вирішувати на першому році навчання.
• Підтримуйте першокласника в його бажанні досягти успіху.
•  У кожній діяльності обов’язково знайдіть , за що його можна похвалити. Пам’ятайте , що емоційна підтримка і похвала можуть помітно підвищувати інтелектуальні досягнення людини.
• Якщо вас щось тривожить у поведінці дитини не соромтесь звернутись до шкільного психолога.
• Поважайте думки першокласника про свого педагога.
• Навчання  — нелегка і відповідальна праця. Школа суттєво змінює життя дитини, але це не повинно впливати на різнобічний дитячий світ. У першокласника має залишатись достатньо часу на ігри та розваги.

                                                                    Успіху вам!

ПОРАДИ, ЯК ГОВОРИТИ З ДІТЬМИ ПРО БЕЗПЕКУ ОНЛАЙН ВІД ОСВІТНЬОГО ПРОЄКТУ #STOP_СЕКСТИНГ